Статут Хрестовоздвиженської громади був затверджений 25 жовтня 1854 року.  

Громаду урочисто відкрили 5 листопада 1854 року в церкві Михайлівського палацу в присутності одягнених в форму сестер. Олена Павлівна сама особисто наділа хрести кожній з 35 сестер. На наступний день сестри громади і група лікарів виїхали в театр військових дій разом з хірургом М. Пироговим. Керувати діяльністю громади в театрі військових дій було доручено Пирогову. Першим головним лікарем був призначений В. Тарасов. Потім пішли інші загони сестер. Так виникла перша у світі фронтова громада сестер милосердя.

Із 163 волонтерок близько 110 належали до привілегійованих прошарків суспільства (дружини, вдови, доньки чиновників і поміщиків), близько 25 були представницями міщанства, 5 — духовенства; крім того, було 5 монашок. 

Ці дівчата, ніколи не бачивши битв і рукопашного бою, опинилися в самому пеклі війни. Вони перебентовували гнійні рани, вони допомагали при ампутаціях, вони приймали останні сповіді… Жінок на фронті не щадили ні бомби ні хвороби… 

Сестри милосердя були нагороджені медаллю «За захист Севастополя», серед них — Бакуніна, Карцева, Стахович, Хітрово та інші. Із 120 сестер Хрестовоздвиженської громади, котрі працювали в обложеному Севастополі, 17 загинули при виконанні службових обов′язків. 

В своїй «Докладной записке об основных началах и правилах Крестовоздвиженской общины сестёр попечения», написаної 14 жовтня 1855 року, Пирогов писав: «Доведено уже досвідом, що ніхто краще жінок не може співчувати стражданням хворого і оточити його турботами, не відомими і, так би мовити, не притаманними чоловікам». 

Пізніше сенатор А. Коні сказав: «В цьому Росія має повне право пишатися своїм почином. Тут не було звичайного запозичення „останнього слова“ з Заходу — навпаки, Англія (…) стала наслідувати нас, надіславши під Севастополь (…) міс Найтінгель зі своїм загоном».

Михайлівський палац Великої княгині на час війни перетворився на склад медикаментів. Взявшись допомогти пораненим і хворим, Олена Павлівна подбала про те, щоб все було доставлено правильно та швидко. Усі відправлення транспорту були матеріально забезпечені і застраховані її розпорядженнями. Госпітальні приналежності вже не гнили і не залежувалися на шляху. Лікувального порошку хінного дерева було дуже мало. Тому Велика княгиня скористалася своїми відносинами за кордоном і через свого брата, принца Августа, виписала величезну кількість хіни з Англії. 

В палаці весь час кипіла робота, там шили одяг для сестер на фронт, канцелярія читала листи та відповідала на них, готувалася допомога для потреб громади, підписувалися угоди з лікарями, аптеками та підрядниками…  

Коли сестри повернулися в Петербург з Кримської війни у вересні 1856 року, громада нараховувала 96 сестер милосердя і 10 кандидаток. Вони були направлені на роботу в морські госпіталі — Калінкінський і Кронштадтський, в лікарню для чорноробочих , Максиміліанівську лікарню, Повивальний інститут. Всі ці заклади були під опікою Олени Павлівни. Спочатку сестри жили в спеціально найнятому для них будинку на Петербургській стороні, а потім — в Михайлівському палаці Великої княгині. 

В 1860 році громада переїхала в куплений у Л. Доста трьохповерховий ампірний особняк на набережній Фонтанки, тоді ж Олена Павлівна передала громаді свою палацову церкву, яка займала великий зал на другому поверсі палацового флігеля. В 1861 році громада відкрила свою лікарню на 16 місць, а також поліклініку, що стали популярними серед бідного населення. Через два роки при громаді відкрили 4-ри річну школу для дівчаток і дитсадок для 100 дітей.

Далі буде…

Ілля Василенко, журналіст.