Новини
Грані часу
Блогери
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
ДРЕССИРОВЩИКИ Ч. 2

                                                     ПРО АВТОРА

Ковальов Іван Ілліч, народився 9 листопада 1924 року, в селі Зачепилівка Харківської області, помер 6 серпня 1999 року, в місті Карлівка Полтавської області.

 

На початку 30-тих років батьки розлучилися, Іван залишився жити з батьком, а його старша сестра з матір′ю. В розпал Голодомору батька підставили, вночі вдерлися невідомі і розбили пляшки з горілкою в шинку, де він працював шинкарем та охоронцем. І він потрапив під слідство та перебував у СІЗО. Малий Іван годував батька і його сусідів по камері сирими гарбузами, що росли у них на городі. Сам же їв квіти акації, мак, що ріс на городі. 

Також, зі спогадів Івана Ілліча відомо, що сусідка яка жила поруч, через паркан підгодовувала його пиріжками з бурдою (перетерта макуха з половою), так він і виживав, сам один у хаті із заваленою піччю… Восени 1932-го мати забрала Івана жити до себе, бо в новому шлюбі вона була дружиною голови колгоспу, якого згодом в 1937 році репресували… 

Все життя, Іван Ковальов пам′ятав ті страшні, голодні роки свого дитинства, згадував як комнезамовці ходили по хатах і забирали хліб і їжу. Період 1932-1933 років він називав геноцидом, ще задовго як ми назвали його Голодомором… 

Саме в дитячі шкільні роки, що припали на Голодомор, він вперше побачив несправедливість з боку влади і держави. Адже знав, що саме влада забирала продукти харчування всі, до останньої крихти у селян, що тяжко працювали. 

В 1941 році закінчив 9 класів сільської школи, весь час намагався підпрацьовувати, вчився на пічника. З початком війни жив з матір′ю і сестрою в окупованій Зачепилівці. У кінці лютого 1943 року був мобілізований до лав червоної армії і відправлений на фронт. Вчився на командира мінометного відділення, потім був командиром відділення в складі якого було три міномети та 6 чоловік у підпорядкуванні. Після того, як все відділення загинуло, був переведений в зв′язкові.

Війну розпочав в 2-му Українському фронті, бравши участь у Нижньодніпровській операції, був зв′язковим, форсував Дніпро, тягнучи зв'язок (зв'язковий апарат) на правий берег Дніпра. 

Відразу, після переправи, на березі, старшина Урицький пообіцяв підписати представлення на Героя Радянського Союзу, але був тяжко поранений в голову і не зміг оформити документ… Після цього, Іван Ковальов був поранений в ногу і потрапив в госпіталь. Після госпіталю продовжив воювати, а згодом був переведений в 3-тій Український фронт, в якому і закінчив війну. Спочатку був простим зв′язковим, а згодом командиром зв′язкового відділення. Потім був стрільцем в стрілецьких полках, а під кінець війни, після другого поранення, був командиром стрілецьких мотоциклетних полків та батальйонів. Також був хімічним інструктором, готував солдат на випадок хімічних атак. Війну закінчив у званні старший сержант. 

Нагороджений орденами «Слава 3-тього ступеня» та «Великої вітчизняної війни 1-го ступеня», а також медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років» та іншими нагородами. 

Пройшовши ряд країн Європи і зустрівши там перемогу, Іван Ковальов розширив свій кругозір, адже побачив як живуть різні європейські народи, вивчив безліч слів румунською мовою. Порівняв життя в СРСР та, з хай і воєнним але все ж таки більш цивілізованим життям югославів, румунів, болгар, угорців… 

За час війни, Іван Ілліч не раз стикався з яскравими проявами несправедливості з боку владних структур. 

Цікавим є те, що Іван Ковальов ніколи не був у ВЛКСМ та КПРС і не мав жодного бажання вступати в їх лави. Після війни служив в лавах радянської армії до 1947 року, повернувся з війни в рідне село. Згодом поїхав працювати у Красноярський край в колгосп трактористом, там одружився і повернувся жити в Україну у селище Карлівка Полтавської області, де на той час жила його мати. 

Згодом в родині народився син, а через чотири роки донька. Іван побудував власний будинок, на своєму провулку створив кооператив «Факел» («Смолоскип»), де був обраний його головою. Кооператив займався активною боротьбою з чиновниками за благоустрій провулку, де жила родина Ковальових. Це і асфальтування дороги, і прокладання газогону, водогону та телефону. Тодішній міський голова казав, при всіх жителях провулку, що «Ви, Іван Ілліч, президент на своєму провулку, як Горбачов у Москві!». 

На сьогодні, ця якісна, асфальтована дорога поєднує дві великі вулиці міста і служить не тільки жителям провулка, а й жителям навколишніх вулиць.

Вдячні сусіди зібрали кошти і подарували Івану Ковальову наручний годинник з написом подяки. Це було яскравим свідченням того, що Івана Ілліча люди любили та поважали. І ця повага залишилися на все життя, навіть до сьогодні, коли Іван Ковальов відійшов у вічність…

Далі буде…

Ілля Василенко, журналіст.

Новини від блогерів