Новини
Грані часу
Блогери
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Жінка, що змінювала історію

Українська земля і зокрема Полтавщина не одноразово давала світові талановитих, і видатних особистостей. Серед них чільне місце посідають жінки. Про одну з них йтиме мова далі.

 

Скаржи́нська Катери́на Микола́ївна (нар. 19 лютого 1853 р., с. Постав-Мука Лохвицького повіту Полтавської губернії — пом. 1932 р., х. Круглик Лубенського району Полтавської області) — українська поміщиця, меценатка, фундаторка першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України. 

Походила з дворянського роду Райзерів — вихідців зі шведської Померанії. За материнською лінією належала до роду Лодигіних.

В 1869 р. одружилась з великим землевласником і кіннозаводчиком, майбутнім генерал-майором М. Г. Скаржинським. Здобула екстерном освіту у жіночій гімназії у Лубнах, навчалася на Бестужевських вищих курсах у Петербурзі, але не завершила через переведення чоловіка до іншого місця служби.  

На хуторі Круглику засновує народну школу, бібліотеку, аматорський український театр. Заклала у маєтку дендрарій. У 1883 р. знайомиться з відомими українськими колекціонерами В. В. Тарновським, С. А. Мазаракі та їх колекціями. Бере активну участь у виставковій діяльності. Скаржинську обрали членом кількох наукових товариств — Московського нумізматичного, Всеросійського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, почесним членом Полтавської вченої архівної комісії. В 1890 р. на сільськогосподарській виставці у Лубнах за зразкове квітникарство Міністерство землеробства і державного майна нагородила її срібною медаллю. 

Колекціонуванням зацікавилася в дитячі роки. У 1874 р. розпочала формувати власну колекцію старожитностей у маєтку на хуторі Круглик під Лубнами. Фінансувала археологічні дослідження, зокрема, курганів епохи бронзи, скіфського часу та Київської Русі в Клепачах, околицях Гінців та в Лубнах. В 1885 р. музей був відкритий для вільного огляду, мав значні збірки, науковий та обслуговуючий персонал.

Катерина Микола́ївна займалася фінансуванням різних наукових, археологічних видань того часу. Приймала участь в наукових виставках та археологічному дослідженні берегів річки Сулла.  

У музеї меценатки існували окремі підвідділи з історії церкви і релігії, зберігалися численні предмети культового призначення та документи з історії церковного життя. Окремий напрямок в колекціях музею займали українські великодні писанки, що є найвідомішою колекцією і до сьогодні!

У 1906 р. музей Скаржи́нської у складі понад 37 тис. експонатів, архівних документів та великої бібліотеки був переданий у дар Полтавському губернському земству. Після чого Катерина Скаржи́нська імігрувала до Італії, а згодом до Швейцарії, де не полишала благодійницької і видавничої діяльності. Підтримувала політичні течії різних напрямків . У Давосі видавала літературно-науковий журнал «За рубежом».  1913 року відійшла від політичної діяльності. Особисто була знайома з М. Горьким, В. Леніним, Й. Сталіним та ін. З початком Першої світової війни повернулася на батьківщину. Підтримувала освітні заходи доньки О. М. Климової у налагоджуванні роботи першої у Лубнах української гімназії, допомагала місцевим літераторам. 

Після більшовицького перевороту 1917 р. отримувала мізерну пенсію, призначену В. Леніним, яку 1926 р. було скасовано Г. Петровським. Останні дні життя провела в Лубнах у злиднях. Померла напередодні Голодомору, влітку 1932 р. Похована на Лубенському міському кладовищі.

Вклад Катерини Скаржинської в науку, археологію та розвиток культури є безцінним не тільки для Полтавщини, а й для України. Цим надбанням ми користуємося і до нині…  

Ілля Василенко, журналіст.

Новини від блогерів