Як відомо, що чільне місце в численних колекціях музею, що на хуторі Круглик під Лубнами займала унікальна колекція великодніх яєць писанок з усієї України та інших областей Російської імперії, що межували з українськими землями.  

Після опублікування у російських часописах зразків зображень писанкарского мистецтва у 1887 р. Катерина Скаржинська зацікавилась народними великодніми яйцями. У наступному році у Лубнах вона придбала перші 23 писанки. В 1889 р. колекція поповнилась 14 писанками, у 1890 р. — 239, у 1891 р. — 76. В 1893 р. серед 387 великодніх яєць 5 писанок репрезентували Київську губернію, 76 — Курську, 30 — Подільську і 276 — Полтавську. Переважна більшість писанок була розписана народними майстринями, кілька були зроблені у монастирях, решту складали роботи аматорів (мальованки, наклеянки, дряпанки, крапанки). 

В 1898 р. колекція нараховувала 2123 одиниці. Кожен її експонат був зафіксований на картонних картках. Окрім писанок Скаржинська збирала і їх зображення. Загалом писанки були зібрані з 18 губерній.

Під час підготовки експозиції колекціонерка зіштовхнулась з певними труднощами. З кожним роком кількість писанок в Україні катастрофічно зменшувалась.

Співробітник Круглицького музею, дійсний член Імператорського російського географічного товариства, лубенчанин Сергій Кульжинський пояснював це так: «Особи, що нещодавно легко доставали писанки по селах, тепер рідко могли знайти бабу, яка вміла їх писати: одні кинули цю справу як украй неприбуткову , другі переселилися до Сибіру, третіх і зовсім не було у живих». 

На прохання Скаржинської допомогти зібрати писанки з різних регіонів відгукнулися представники інтелігенції К. Болсуновський, С. Венгрженовський, М. Грейм, М. Грекк, М. Кульчицький, о. Ігнатій Лотоцький, професор М. Сумцов, М. Янчук, В. Ястрєбов та ін. 

Ще однією проблемою виявилось питання збереження зразків, оскільки яйце не тільки крихкий, але й швидкопсувний предмет. Траплялось, що писанки з часом вибухали на стендах, інші бились при транспортуванні. Частина колекції з Чернігівської і Бессарабської губерній загинула безповоротно. Співробітники розробили методику консервування писанок, для цього вони пробивали у яйці невеликий отвір, вичищали його вміст і висушували шкаралупу за допомогою термообробки. Тоді ж виникла потреба у друкованому каталозі. За цю справу взявся співробітник музею, дійсний член Імператорського російського географічного товариства С. К. Кульжинський, який систематизував матеріал і підготував до друку два випуски каталогу колекції писанок. Однак був виданий лише перший випуск 1899 року. Зображення писанок відтворив лубенський рисувальник Ходорковський. 

В даному виданні, що було історично-етнографічним нарисом про писанкарське мистецтво в Малоросії, уміщено 33 кольорових та 12 чорно-білих таблиць, які містять 2219 якісно виготовлених малюнків писанок. 

1906 року Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства отримав в подарунок всі писанки Скаржинської і підготовлений до друку другий випуск каталогу цієї колекції, що складався з 3113 малюнків, 1181 карточки, 58 фотографій, чотирьох зошитів з матеріалами. За радянські часи колекцію експонували у Полтавському музеї. 1943 року значна частина зразків згоріла під час підпалу фашистами музею. Врятувалось лише 458 одиниць. 

Матеріали другого випуску каталогу директор музею Кость Мощенко вивіз за кордон 1943 року й передав до музею при Храмі-Пам'ятникові у Баунд-Бруці (США). Публікації цього каталогу так і не відбулося. 

2011 року харківське видавництво «Сага» перевидало перший том «Опису колекції народних писанок на основі зібрання Лубенського музею К. М. Скаржинської». 

У вирі буремних подій 20 століття не все дійшло до наших днів, але це не применшує особистий внесок Катерини Скаржинської у розвиток української культури та історії. 

Ілля Василенко, журналіст.