В першій половині 19 століття в Російській імперії у навколо царських колах все гучніше починає лунати ідея відміни кріпацтва, як застарілої і не ефективної економічної моделі в державі, що гальмує розвиток суспільства та економічного росту. Цю ідею підтримують все більше представників вищого дворянства та державних діячів імперії. Серед них були і Павло Дмитрович Кисельов та Микола Олексійович Мілютін. З першим була знайома Велика княгиня Олена Павлівна Романова, з другим їй рекомендував познайомитися Кисельов. 

Олена Романова в минулому Вюртембергська принцеса — дружина великого князя Михайла Павловича Романова ( брат імператорів Олександра І та Миколи ІІ ), благодійниця, державна та громадська діячка, відома прихильниця відміни кріпосного права і великих ліберальних реформ. 

Зростаючи в протестантській сім′ї, до прийняття православ′я принцеса Фредеріка Шарлота Марія Вюртембергська була глибоко віруючою християнкою. Цьому прикладом є відмінне знання богослов’я, що змушувало ніяковіти самих великих богословів православної імперії. Прийнявши православ′я, її лютеранська етика та виховання нікуди не зникли, вони продовжували впливати на неї та оточуючий світ. Всі великі реформи, ідеологом яких була Олена Павлівна були зумовлені саме її вихованням. Але не дивлячись на її європейський менталітет та німецьку педантичність і вимогливість, вона за церковними вимогами, прийнявши православ′я почала активно діяти саме в рамках російської православної культури. При цьому не любила православ′я, вона називала його релігією безкінечних поклонів. Але бажання служити християнській вірі, як робила це перша християнська цариця Олена Констянтинопольська, що в 4 столітті віднайшла хрест на якому був розіп′ятий Ісус. На честь неї і була хрещена принцеса, це і спонукало її піклуватися Воздвиженським храмом Московської Ямської слободи в Петербурзі… 

Саме християнське виховання і освіта разом з прогресивними поглядами дали Олені Романовій змогу стати палкою прихильницею відміни кріпосного права, як ганебного пережитку минулого. Бо саме Реформація, що стала громадсько-політичним рухом в Європі остаточно знищила кріпацтво, як основу феодалізму середньовічної Європи у 17 столітті. В цей же час в Московському царстві кріпаччина тільки посилювалася. З часу, як утворилася Російська імперія і Українські землі увійшли в її склад, кріпацтво було поновлено Указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 року. Згодом це явище набуло найбільш брутальних та жорстких форм, що викликало невдоволення українського селянства, які переростали у повстання проти поміщиків. 

Сама ж Велика княгиня була власницею багатьох маєтків разом із закріпаченими селянами. Одним із її маєтків в Україні був Карлівський маєток Костянтиноградського (нині місто Красноград Харківської області) повіту Полтавської губернії ( невелика частина маєтку в кілька сіл була у складі Полтавського повіту). Карлівським він називався, бо географічним його центром було містечко Карлівка, будинок власників – графів Розумовських і економія, де перебував управитель М. І. Арандаренко, знаходилися в Карлівці. Олена Романова купила його 24 лютого 1849 року у графині Марії Розумовської, вдови сина останнього гетьмана України Кирила Розумовського, Лева. Саме з цього маєтку розпочався шлях до звільнення селян з кріпацтва. 

Карлівський маєток насправді був величезною земельною латифундією, що включала в себе селища і села разом з людьми. І був одним з найбільших у Російській імперії. 

На час купівлі маєтку господарство занепадало, економічний стан був невтішний, але це не злякало нову власницю і вона взялася підіймати господарство з руїн. Занепад колись прибуткового та прогресивного господарства пов′язано було з великими боргами та похилим віком Марії Розумовської. 

На момент придбання Оленою Павлівною Карлівського маєтку його економічне становище перебувало у такому стані – у п’яти вівчарнях утримувалось близько 53000 голів, що було найбільшим показником у Полтавській губернії. Та за цими цифрами крилась невідсортована, змучена жахливим утриманням та заражена леп’ю чи лишаєм худоба. Шерсть з пострижених овець перероблялася на чималій суконній фабриці, будівля якої роками будучи не відремонтованою перебувала, як загалом і всі господарські будівлі, у напівзруйнованому стані, верстати на підприємстві були напівзламані, парові котли — перегорілі. Із двох винокурень, одна — не добудована, будівля іншої похилилась і утримувалась лише завдяки підпоркам. Подібна ситуація розрухи та занедбаності побутувала і на 4 скотарських, кінському та свинарському заводах. Діяли й інші незначні підприємства.

Далі буде…  

Ілля Василенко, журналіст.