Пастор Віктор, що головне треба знати про протестантизм?

Протестантизм – не нова релігія, один з трьох головних напрямів у християнстві поруч з католицизмом та православ’ям. Показово, що Мартін Лютер не планував створення нової конфесії, а закликав до реформування всієї західної церкви. Наступне покоління реформаторів контактувало з цією ж метою з Патріархом Константинопольським. Головним стандартом життя Церкви є Біблія як непомильне Слово Боже. Все, що суперечить Писанню, – відкидається.

Відповідно до свідчення Писань, у центрі Біблії – Ісус Христос. Спасіння дається по вірі. Стан священства не є вищим ніж інші стани, але будь-яка побожна праця є «покликом» від Бога, що автоматично призвело до зміни ставлення до праці та підвищення її ефективності, а відповідно – й до розвитку науки, культури та соціальної сфери, до підвищення рівня життя. На цей рівень життя Заходу дивляться зачудовані українці, зазвичай, не розуміючи, що це є лише наслідком реформації сердець людей.

Побутує думка, що протестантські віросповідання та ідеї Реформації є далекими для українців, тим більше, для харківців.

Ця думка є помилковою. Реформація цього року святкує 500-ту річницю, Харків не так давно святкував 350-ту річницю. Згадаймо, що ці 150 років до заснування Харкова Україна входила до складу Речі Посполитої, таким чином знаходячись у політичному та релігійному контексті європейської історії. Слобожанщина ж колонізувалась українцями та московськими служилими людьми під рукою московського царя Олексія Михайловича у контексті визвольної війни українців проти поляків.

Чи були знайомі з протестантами перші колонізатори Слобожанщини?

Звичайно ж, так. Що стосується українців (чи черкасів), то ще у 16-17 ст. на Волині, Галичині та Закарпатті були непоодинокі випадки переходу шляхти до лютеранства та кальвінізму, відповідно, ці пани переводили до євангелізму селян (на цьому детально зупиняється М. Грушевський). Навіть, серед учнів Лютера та Меланхтона у 1530-1540-х роках бачимо українців С. Оріховського та М. Кровицького. А за участі князя К. Острозького обговорювалося питання православно-протестантської унії. Під час же визволюної війни Б. Хмельницького, навіть, діяв відомий козацький полк Кирила-євангелика.

Потужний вплив Реформації виявися в зацікавленості української людності перекладами Святого Письма на живу народну мову. Пересопницьке Євангеліє було перекладено з польського лютеранського Євангелія Секлюціана. Відлунням Реформації можна вважати і пізнішу діяльність на Слобожанщині Г. Сковороди. Що стосується Московського царства, то протестанти там були відомі ще за часів Валиля ІІІ (до 1533р.) За Івана Грозного (1547-1584) після Лівонської війни по країні було розселено багато лютеран-полонених, а в Москві збудовано першу кірху (1575р.) При цьому в знаній Німецькій слободі в Москві тоді домінували не німці, а саме українці. Отже і черкаси, і московіти, що колонізували Слобожанщину, мали контакти із протестантами ще до переселення сюди.

Спочатку ж адміністративним центром Слобожанщини був Бєлгород, де євангелісти проживали вже за часів Олексія Михайловича(1645-1676), а за царювання Петра Великого (1689-1725) вони зорганізували в цьому місті громаду. Саме в часи від Петра І до Катерини ІІ лютеранські парафії стали звичним явищем у Росії. Перша відома згадка про масову, хоча й епізодичну появу лютеран у Харкові датовано 1709 р., коли полонені шведи перебували тут після Полтавської битви. Перші німці, що мешкають постійно з 1730рр. та подальше зростання їх чисельності (за переписом 1767р. тут було вже 100 іноземців серед 7000 мешканців).

Збільшення лютеран у Росії ХVІІІ ст. має дві головні причини: приєднання остзейських земель після поразки шведів у Північній війні та запрошення Катериною ІІ німецьких селян-колоністів (переважно на Волгу та Південь України). Але у великі міста прибували чиновники, переважно остзейці. Потужний приплив іноземців до Харкова пов’язаний із введенням губернського устрою 1765р. Новому центру тоді знадобилися чиновники та фахівці. З 1768р. згадується Харківська лютеранська громада, яку тоді відвідували пастори з Полтави та Катеринославських колоній.

Серед харківських протестантів другої половини ХVІІІ ст. бачимо багатьох педагогів, директорів навчальних закладів (фон Буксгевден, Ольденборгери, Рікман, Шульц – в пансіоні останнього виховувався В.Н. Каразін). Також деякі протестанти викладали світські дисципліни в додаткових класах Харківського Колегіуму – предтечі університету.

Ви згадували про вплив Реформації на Григорія Сковороду. Розкажіть, будь-ласка, про це детальніше.

Великий філософ Г.С. Сковорода (1722-1794) зазнав великого впливу протестантизму. Він ніколи не розлучався з Біблією, що знайшло відображення і в пам’ятнику Кавалерідзе (Соборний спуск). Характерним є його ставлення до Біблії та доктрин: «Закон Божий пробуває навіки, а людські перекази не скрізь і не завжди. Закон Божий – це райське дерево, а переказ – тінь. Закон Божий – це плід життя, а переказ – листя».

В.Н. Каразін характеризував Сковороду так: «Ми під козацьким чубом і в українській свитці мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца». Його багаторічна діяльність мандрівного філософа підготувала слобожанську старшину до ідеї відкриття університету.

Ідея «сродної праці», особиста відмова прийняти чернецтво також близька до протестантського розуміння доктрин поклику від Бога.

Як далі розвивалося лютеранство у Харкові?

Подальший розвиток лютеранства пов’язаний саме з відкриттям університету. На 1804р. у Харкові вже проживало 95 лютеран (серед них дружина губернатора Бахтіна, генерал-барон Гастфер, фон Мінстер, інші дворяни та кваліфіковані ремісники). Прибуло ж у зв’язку з відкриттям університету ще 111 сімей (сім’ї професорів Шнайдерта, Шада, докторів, ад’юнктів, фахівців та ремісників, першим харківським пастором став викладач давніх мов І. Барендт. Отже, всього на момент відкриття університету у Харкові було вже 206 лютеран.

Відкриття університету спричинило приплив до нашого міста студентів, їхніх родичів, оживило торгівлю, забезпечило Харків, Слобожанщину, Україну та всю імперію високо освіченими людьми, що призвело до розквіту та престижу, зокрема, й нашого міста. До того, університет був тільки в Москві. 1804-1805рр. паралельно відкрито університети в Харкові, Казані та Дерпті. У той час, коли в Казані за наказом згори учні гімназії були проголошені студентами, а вчителі – професорами, то в Харків прибули справжні європейські професори за рекомендаціями Й. Гете та Ф. Шіллера. Серед них були вчені, широко відомі в наукових колах Європи. Також вони принесли європейські цінності: ставлення до праці, як поклику Божого, пошану до свободи совісті, повагу до кожної людини, незалежно від походження.

Характерним прикладом є філософ Л. Якоб та І. Шад. У справі щодо дозволу для використання університетського залу для проведення богослужіння до адміністрації від імені громади звертався професор, доктор філософських наук Л.К.Якоб (1759-1827). Розробляючи проблеми філософського права, обґрунтовуючи ідею свободи, науковець доводив шкідливість кріпацтва, вимагав його скасування та поширення освіти на всі кола суспільства. Відомо про виступ професора Якоба на засіданні Ради університету 1809 року, у якому він запропонував приймати на всі факультети солдатських, купецьких та селянських дітей. І.Є. Шад (1758-1834) – був першим професором філософії у Харківському університеті та вченим із європейським ім’ям, учень Фіхте. Шад був прихильником філософії свободи Фіхте, Лейбніца, Шеллінга. Головна праця харківського періоду – «Природне право» (1814р.) Професор на чільне місце висуває «першопочаткові права людини»: право на життя і смерть, право вільно мислити, хотіти і діяти, право прагнути краси і витонченості, право вступати в громадське суспільство, космополітичне право ,релігійне право, заборону рабства в будь-яких його проявах. Сповідував, подібно до Сковороди, що треба жити згідно з власною природою.

Реакція влади на видання праці Шада була ще більш рішучою, ніж на дисидентство Сковороди. Якщо Григорія Савича було усунено від викладацької діяльності в Колегіумі, то німецького професора 1816р. було постановлено вислати з Російської імперії за 24 години його власним коштом та в супроводі поліції. Це сталося. Праці філософа спалено. Але ідеї Шада знайшли підтримку та розвиток серед його колег та учнів. 1828р. ректором університету був І. Кроненберг, ініціатор заснування університетської бібліотеки, а як голова церковної Ради, отримав особисто від царя Миколи І-го 2000 крб. на будівництво кірхи. А першим ректором Харківського педінституту став лютеранин Роммель, автор цінних спогадів про наш край.

Настільки жорстокими були утиски протестантизму з боку влади Московської імперії? Чи було передбачено за це якесь фізичне покарання?

Закони Московії та Росії з часів Івана Грозного дозволяли сповідування протестантизму іноземцями чи мешканцями захоплених територій, де домінувала ця конфесія. У змішаних же шлюбах дітей мали хрестити в православній церкві. За порушення закону карали, як і за навернення православного до іншого віросповідання (навіть, християнського іншої конфесії): «позбавлення всіх прав та привілеїв, висилка в Тобольську чи Томську губернію або покарання різками, відбуття покарання в арештантських ротах на 1-2 роки» (195 стаття карного кодексу 1845р.). Свободу віросповідання було проголошено тільки 1905р. та й то ненадовго.

Що ще відомо про діяльність лютеран у місті Харкові?

Протягом 1816-1820 у Харкові проповідував пастор Задергольм, який відомий тим, що є автором першого перекладу «Слова о полку Ігоровім» на німецьку мову, був відомим філософом, листувався з Шеллінгом. У зв’язку з побудовою 1-ї кірхи (1830р. інженером Окінчицем) в архівних документах бачимо імена пастора Розенштрауха та старійшин Громади Пітри і Грубе. Пастор І.А. Розенштраух (1768-1835рр.), за служіння якого побудовано 1830 року першу кірху, виділено кладовище для лютеран (нині №2 по вул. Німецькій, нині – Пушкінській), був ревним у служінні, також жертвував багато грошей зі свого купецького капіталу, залишив дуже цінні спогади про пастирську опіку помираючими в Харкові.

Прізвища Пітра і Грубе уславлять в історії Харкова діти цих членів Церковної Ради. Альб Сам. Пітра очолював кафедру судової медицини та медичної поліції, написав дисертацію, цілком присвячену вивченню Харкова з точки зору медично-санітарної. Проф. В.Ф. Грубе (1827-1898 рр.), – уславлений лікар, керував хірургічною клінікою з 1859р. протягом майже 40 років. Грубе був головним ініціатором відкриття Харківського Медичного Товариства, тривалий час його очолював. Ім’я професора було добре відоме в багатьох наукових центрах Європи.

Багалій пише: «Много тысяч жизней ему удалось спасти во время перебывания в Харькове и немало тысяч народа посетило на более или менее продолжительное время Харьков, только потому, что в нем жил и врачевал В.Ф. Грубе». Його учнями були, зокрема, Гіршман та Тринклер. Імена цих двох дікарів увічнені у назвах вулиць Харкова.

Особливо цікавою є доля Леонарда Гіршмана (1839-1921рр),який походив з євреїв із Латвії. Його родина була вихрещеною з юдейства в лютеранство. Закінчивши університет, стажувався в Німеччині в клініці Гельмгольца. Був офтальмологом європейського рівня. Разом із тим, був щирою і безкомпромісною людиною, зокрема, підтримавши студентів, які брали участь в масових виступах під час революції 1905 року, зрікшись посади професора в університеті. Коли з’явилася загроза, що він може покинути Харків, міська влада пішла на великі витрати, збудувавши для Гіршмана клініку (будівлю безкоштовно спроектовано лютеранином архітектором Тервентом).

Чехов називав Гіршмана «святою людиною». Працював Гіршман «до останнього пацієнта», прийнявши за життя 100 000 хворих. Серед його пацієнтів були і родичі Шевченка, і … Фанні Каплан. Поховано лікаря на Лютеранському кладовищі (могила збереглася). Нині його ім’я носить лікарня та вулиця, встановлено пам’ятник.

В освіті роль протестантів була помітною і на поч. 20 ст. Якщо в часи будівництва 1-ї кірхи лідерами Громади були освітяни, то протягом 19-го століття розвинулись промисловість та будівництво, де протестанти були на перших ролях (хоча не втрачали провідних ролей і в науці). Серед членів Церковної Ради бачимо архітекторів Цауне та Тервента, інженер В.Ф.Струве. Інший Струве – Людвиг Оттович – був засновником обсерваторії та був провідним астроном університету.

Серед промисловців Харкова найвідомішим був протестант Максиміліан Гельферіх (1828-1901рр.), також був відомим благодійником: підтримував капіталом ремонт та будівництво кірхи, опіку бідними талановитими студентами, будував лікарні (нині встановлено меморіальну дошку на будівлі пологового будинку №2). Відомим на всю імперію кондитером був протестант Жорж Борман (цікаво, що нині Харківську кондитерську фабрику очолює протестантка Алла Коваленко). Перед 1917 роком лютеранство за чисельністю було 2-гою конфесією імперії після православ’я. У Харківській губернії ж лютеран було до 6000, Вознесенська ж кірха мала 600 сидячих місць та могла вміщати до тисячі людей. Також лютеранську кірху Харкова відвідували кальвіністи, англікани та ще деякі протестанти.

Дякую Вам, за те що поділилися такими цікавими дослідженнями.