Новини
Грані часу
Блогери
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Максим Клюкін: «Ми обов’язково повернемось на кримську землю під українськими прапорами»


Максим Клюк
ін – активіст Кримського Євромайдану. Післля введення російських військ був змушений покинути свою домівку і шукати притулку в інших областях України. Зупинився в Харкові. Працює директором приватної школи «Гармонія».

 Розкажіть, будь-ласка, трішки про себе?

– Живу в такому прекрасному краї – Слобожанщина. Приїхав з Криму ще 18 квітня цього року. Виїхав тому, що моя рідна земля, моя маленька Батьківщина, яку я дуже шаную, потрапила до рук катів, які там зараз проводять свою окупаційну політику. Дуже важко згадувати все те, що бачив, відчував у своїй душі.

Ви були організатором Євромайдану в Криму. Розкажіть як це відбувалось?

–  Організатором Кримського Євромайдану є Андрія Щекун. Це мій бойовий товариш. Він зараз перебуває у Києві. Та Анатолій Ковальський з Сергієм Мокринюком. Дуже шановані люди, які пережили дуже важкі часи. Згадуємо долю Андрія Щекуна, який перебував у полоні у катів з ФСБ у підвалі Сімферопольського військкомату. Згадаємо долю Анатолія Ковальського, який зник, на деякий час. Дякувати Богу, що вони живі і зараз разом з родинами. Хай Бог дасть їм здоровя та натхнення для подальшої праці для нашої Батьківщини. Я ж робив маленький свій внесок у нашу  спільну справу. На той час був одним з організаторів по Бахчисарайському району, робив заклики на боротьбу з «зеленими человечками» у мережі  інтернет, збирав та відвозив поміч нашим хлопцям у військову частину у Перевальному під Сімферополем . Роботи булу дуже багато, але ми не все встигали – дуже багато нам робили перешкод  як місцева влада, так і самозвана кримська Самооборона.

Що Ви прагли зробити?

– Ті мрії ,які мав на той час, на жаль, не вдалося здійснити. Ще зі школи мріяв бачити Україну розвиненою державою з заможними громадянами. На той час коли виїздив з Криму займав посаду Віленської загальноосвітньої школи № 1. Це Бахчисарайський район. Зараз доля підкинула інший шанс. І я вірю в те, що дбаючи про освіту, ці мрії будуть здійснюватися. Ще в Криму зустрічав багато патріотично-налаштованих людей. І хотілося ці ідеї поширювати. І бачити біля себе ще більше однодумців. Трішки це вдалося. І як показала зустріч з Мустафою Джемілєвим, на котрій побачив своїх випускників, це позитивно вразило. Але на цьому зупинятись не треба.

Яким чином краще пропагувати патріотичні ідеї? Може щось порадите Харківським громадським діячам?

– Ще з часів навчання в інституті  багато працював над темою формування національної ідеї в Україні. Але як потім показав час, таки окупант все зробив своїми руками. На тлі захисту від агресії українська нація обєдналася. Наш маленький колектив, який працював над творенням національної ідеї, пропонував робити це через пропаганду культурних цінностей, в першу чергу, серед молоді. Оскільки це найбільш мобільна й енергійна частина соціуму.

На сам перед, щоб прищепити почуття патріотизму, не будемо вдаватись до якої нації, необхідно відчувати себе гідними громадянами своєї держави. Для цього потрібно формувати громадянське суспільство, яке буде слідкувати за дотриманням прав людини, прав громадянина. На жаль, в останні роки розвиток громадянського суспільства штучно зупиняли. Наша влада не була зацікавлена у його формуванні. Нащо їм з боку якась п’ята колона, яка буде диктувати свої умови.

Наступний крок – формування правової держави. Революція Гідності зробила великий крок у цьому напрямку.

Що має роби громадськість? Писати нові закони, регулярно виходити на мітинги?

– В першу чергу, формування почуття власної гідності в населення. Мені дуже подобається, що в Харкові, на кожному куті висить український прапор. Мені дуже подобається, що у класах української мови, та й не лише, висять українські рушники і діти з натхненням дивляться на нашу державну символіку, з вірою у своєму серці на щасливе майбутнє. З цього й починається гідність, про котру я кажу. Коли людина відчуває себе якоюсь маленькою частинкою, маленькою, але вона відчуває, що вона шанована і віра надихає на нові дії та на боротьбу.

Тобто прививати почуття відповідальності за ту державу, яку ми маємо?

– Саме так. А коли людина буде вважати себе хоч трішки захищеною, тоді вже вона почне міркувати: чи належить їй залишати посеред вулиці сміття, а чи вона гідна вважатись представником якоїсь нації, якщо вона робить погані вчинки?... Чи використовує нецензурну лексику у своєму повсякденні. Чи вона гідна вважатись представником великої  української нації, якщо вона не читає літературу провідних авторів, не дбає про особистий розвиток?... Це все пов’язано. І все воно виходить з різних сфер, котрі залежать тільки від нас. Але в кінцевому результаті це все прямує до формування розвиненого суспільства за однією ідеєю – світле майбутнє для своєї держави та для своєї родини.

Я вважаю, що все в наших долонях. То не може бути, щоб Господь дав нам більше, ніж ми можемо витримати. Ми сильна нація. Ми – українці. Ми вже дуже багато витримали. То дуже багато можна говорити з цього питання, але все залежить від кожного з нас.

Можливо, щось хотіли б додати від себе?

– Якщо якісь люди з Криму матимуть змогу почитати ці слова – хай вони знають, що ці люди, які виїхали, ми лишаємось українцями в серці, але з кримською кров’ю. Ми обов’язково повернемось на кримську землю під українськими прапорами. Тому що Крим був, є і буде українським. Слава Україні!

Дякую за щиру розмову.

Новини від блогерів