Доброго дня, Ольго! Розкажіть трішки про себе.

– Потрапила сюди в Латвію, можна сказати, випадково, хоча у випадковості не вірю. У 1987 році закінчила Московський інститут, зараз це називається Державний університет прикладноїбіо- технології. Родом з Луцька. Поїхала на навчання після закінчення школи. І сюди потрапила за направленням. Працювала інженером  в інституті.

Якраз у ці роки, у 1988 році, одна молода дівчина, яка рятувалася від Чорнобиля тут в Латвії, разом зі своєю маленькою донечкою, вийшла тут заміж і звернулася через рекламну газету до співвітчизників, з пропозицією об’єднатися задля збереження своєї культури, традицій. Так вийшло, що я першою відгукнулася на її запрошення. Так і почався мій шлях в діаспорі.

Коли почало діяти товариство «Дніпро» і ми зрозуміли, що нас тягнуть в бік інтерфронту, значна частина відділилася й утворився молодіжний клуб. А пізніше до молоді приєдналися старші люди, які розділяли наші думки, і ми утворили товариство «Українська Родина», яке я очолювала в свої 26 роки, товариство, яке щільно працювало з Народним фронтом Латвії. Ми старалися, щоб на кожному мітингу, на кожній події були українські прапори. Багато цікавих людей теж зустріла, які вплинули на мій світогляд.

Була вихована в патріотичному дусі. Батько з Черкащини, з батьківщини Шевченка. Звичайно, в радянський час багато про що не можна було говорити. І батько завжди мені казав: «вчи мови. Історію України ти зможеш дізнатися тільки із закордонних джерел». Десь його розуміла і не розуміла. Відверто кажучи, більше зрозуміла це після зустрічей із репресованими, із людьми, що пройшли ГУЛАГ, з учасниками Української Повстанської Армії.

Потім вийшла заміж і в мене народилися діти. На 10 років зайнялася лише сім’єю. Коли підростали діти, мені хотілося, щоб для дітей було середовище українське. Була можливість поспілкуватися з однолітками. Спочатку створили Об’єднання Української Молоді, а потім зареєструвалися як «Український центр молоді і дітей Латвії». Він і зараз діє. Неформально з 2009, реєстрація з 2011 року.

Які програми реалізовує Ваш центр?

– За ці 4 роки ми провели: 8 міжнародних фестивалів, в рамках міжнародної дипломатії прийняли більше 300 людей (бізнесмени, журналісти, студенти, школярі, викладачі) з 8 областей України. Це проект Європейської України, де ми знайомили з європейськими структурами. Ми приймаємо активну участь і в житті латиському. Співпрацюємо з  латиськими організаціями за напрямком соціальних питань.

Настільки чисельною є діаспора українців у Латвії?

– Я не можу сказати точно. Це залежить від того, що розуміти під словом «діаспора». Ті які визнають українську культуру і ходять у товариство – це одна цифра. Ті що визнають себе українцями – 45 тисяч. Але це ні про що не говорить. Активних якщо 500 набереться – це буде просто чудово. І то ситуація в нас є досить складна. Значна частина українців підтримує Путіна. На жаль, але я маю це сказати.

Що плануєте на найближчий час?

– Буде презентація на форумі латвійських організацій. У травні очікуємо делегації в рамках європейської інтеграції. Мають приїхати студенти.

Які вимоги, що треба, щоб приїхати?

– Це нас просто просять прийняти Європейська школа. Я не знаю, які вимоги в них. Ми тут будемо влаштовувати їм зустрічі. Спікер нашого парламенту Інара Мурнієца зацікавлена в цій зустрічі з Україною.

Зараз почався великий проект для дітей з України потерпілих від бойових дій, сиріт, дітей учасників АТО. Будемо робити табір. Це в липні, на 10 днів. До нас зверталися різні доброчинні організації з України, щоб прийняти цих діток.

6 червня дуже відомий оркестр «Кремерата Балтики» дадуть благодійний  концерт.  Iчастково зібрані кошти підуть на організацію  відпочинку.

Це такі найбільші проекти. Звичайно, ми хочемо знайомити нашу молодь і латишів з Україною. У серпні запланована поїздка в Карпати.

У жовтні плануємо п’ятий міжнародний фестиваль творчості української молоді «Балтійські Зорі».

Це можна всім приїздити?

– Так. Звичайно, запрошую солістів і глядачів запрошую. Як і завжди, на два дні і традиційна поїздка на поромі до Стокгольму.

Вже 6 років підряд зустрічаємо Вифлиємський вогонь. У грудні мали прекрасну акцію екуменічного Богослужіння великих латиських і українських конфесій за мир в Україні і світі. Це було дуже зворушливо.

Дякую за підтримку українців і цікаву розмову!

– Це наш святий обов’язок.