Новини
Грані часу
Блогери
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Інтерв'ю
Опубліковано в категорії: Новини
Опубліковано в категорії: Новини
Крапля в морі, яка змінює країну (відгук на книгу Ж. Титаренко «Епізоди Майдану»)

Революція Гідності, яку наша країна пережила у 2013-2014 рр.  не залишила нікого осторонь. Мабуть, немає жодної людини, яка б не знала, що таке Майдан і не слідкувала нервово за стрічкою новин в інтернеті під час драматичних подій у Києві за часів найновітнішої історії України.

Наразі, коли події на Майдані стали хоча і зовсім недавньою, але все-таки історією, з’являється чимало спогадів учасників тих подій. Саме в такому жанрі написана книга відомої харківської журналістки і правозахисниці Ж. Титаренко «Епізоди Майдану». Як безпосередній учасник Революції Гідності, який сам викладав свої спогади про події на Майдані у письмовій формі, я з великим інтересом ознайомився з книжкою. Для мене це було також своєрідним відкриттям, адже як пишуча людина правового складу розуму, я звик до певного літературного пафосу. Відтак, жанр «окопної правди», де на першому місці не аналітична фактологія, а емоції, був для мене дещо незвичним.

Найбільш сильними сторонами книги можна назвати її реалістичність і відвертість. Учасниця Революції Гідності в своїй книзі буквально переносить нас у центр Києва. Перед нашими очима проходять драматичні події на Майдані і Хрещатику, Європейській площі і вулиці Грушевського. Читаючи книгу, ми відчуваємо себе безпосередніми учасникам подій, які змальовує авторка. Атмосфера зимових протестів у центрі Києва передана настільки яскраво, що читач мимоволі відчуває себе на барикадах поряд з авторкою. З іншого боку, поряд із яскравим зображенням зовнішньої картини масових протестів у книзі так само яскраво передані внутрішні переживання молодої дівчини, яка приїхала до Києва «сама від себе» і не відчуває за собою підтримки у вигляді партійної чи будь-якої іншої структурованої організації. Переживання за долю країни, біль невизначеності, постійне відчуття дамоклевого меча, який влада занесла над народом – все це ми бачимо у книзі.

Пригадую, під час подій на Майдані мене самого неодноразово долало почуття відчаю. Що буде далі, коли і чим протистояння закінчиться – от ті запитання, які величезним тягарем висіли і на моєму серці, і на серці авторки книги, і на серці кожної людини, яка пройшла Майдан. Вже потім, після перемоги, ми почали аналізувати події постфактум, ігноруючи або ж свідомо уникаючи певних деталей. Разом із тим почали з’являтися глобальні факти, які продемонстрували нам, що чекало би на країну і народ у випадку поразки Майдану. Однак такий постфактумний аналіз має один суттєвий недолік – він висвітлює логіку переможців і тих, хто до них вчасно долучився, перебігши з іншого табору. Така логіка почас тиражує пафосні, але порожні формулювання на кшталт того, як усі чекали падіння «злочинного режиму Януковича», забуваючи, що коли «злочинний режим» був і мав вплив у країні, сьогоднішні «переможці» тихенько сиділи по кутках, вичікуючи, чим усе завершиться.

Історія схильна консервувати спогади. Вона може зберегти національну пам'ять про певні події, однак не здатна зберегти їхню первісну «свіжість». В усіх «вторинних» аналітичних текстах про Майдан – від докторських дисертацій до шкільних підручників – Революція Гідності буде зображена як героїчна подія, але вона буде зображена вже в «консервованому» вигляді. І як солоні огірки й помідори ніколи не передадуть смаку свіжих овочів, так і «вторинні» тексти не зможуть відтворити події на Майдані в їх «первинній» свіжості. Книга Ж. Титаренко пропонує нам унікальну можливість через деякий час «розморозити» історичні події і споживати їх у первісному, не консервованому вигляді.

Для написання історії війни первісне значення мають оперативні зведення і бойові донесення комвзводів, комбатів і комбригів, і вже тільки потім – мемуари штабних генералів. Так і в осмисленні історії Майдану первісного значення набуває пережите активістами на передових барикадах, а не інтриги і кулуарні переговори політичної еліти. Книга Ж. Титаренко написана у формі щоденника, під впливом вражень, безпосередньо пережитих під час кожного дня, проведеного на Майдані. Тут нічого вторинного, все тільки первинне. Слова написані людиною, яка ще не знала, що Майдан переможе і яка не була свідомою того, що чекає її і нас усіх у випадку поразки Майдану. На той час учасники Майдану уже були оголошені учасниками масових заворушень, а після законів 16 січня усіх їх де-факто оголосили злочинцями. У книзі яскраво передано відчуття людини, яка усвідомлює: «Якщо не зараз – то ніколи!», що Майдан – це «останній і рішучий бій», який може дати українська нація перед обличчям внутрішньої і перспективою зовнішньої окупації.

На окрему увагу заслуговує релігійний мотив участі авторки у подіях на Майдані. Книга виходить з передмовою пастора Української лютеранської церкви у Харкові і в самому тексті книги декілька разів згадується про Бога, про Його допомогу і підтримку, яка супроводжувала авторку протягом революційних подій. Теологічне усвідомлення права на протест проти влади, яка чинить беззаконня – це вплив класичної західної протестантської традиції. Українські протестанти (незалежно від своєї конфесійної належності) ментально багато в чому продовжують перебувати в радянському, пострадянському і навіть російському неоімперіалістському дискурсі. Усвідомлення того, що 13 глава листа до Римлян вимагає від християн підкорятися виключно законним вимогам влади, а «всяка влада від Бога» лише до того моменту, коли Бог прийняв рішення її скинути (Даниїла 2:21), є свідченням західного дискурсу в українському протестантизмі.

Мене, як члена української протестантської церкви і українського патріота, завжди цікавила тема взаємодії Біблійного вчення з політикою та іншими сферами суспільного життя. Чи дійсно Господь вимагає від християн проголошувати мовчазний «одобрямс» на беззаконні і безбожні дії влади? Чи дійсно Церква має закривати очі на ці дії, прикриваючись тим, що вона «поза політикою»? Якою має бути  богоугодна модель держави? Як Бог ставиться до подій на Майдані? Які висновки ми можемо з них зробити? Всі ці питання турбували мене і до, і під час, і після Майдану. Відтак восени 2013 р. (за декілька місяців до подій на Майдані) я виголосив у своїй церкві проповідь під назвою «Біблія про державу», а у квітні 2014 р. (вже після перемоги Майдану) з’явилася моя проповідь «Майдан: висновки для християн». Деякі члени моєї церкви виражали невдоволення «політизацією» церковної катедри, але я всього лише говорив про актуальні виклики сьогодення і адекватну реакцію християн на ці виклики.

Після подій Майдану вже з’явилося декілька фундаментальних наукових робіт, покликаних дослідити вплив Майдану і Церкви в України одне на одного. Першою спробою такого аналізу була книга О. Гордеєва «Церква на Майдані», в якій публікувалася хроніка подій Революції Гідності у спогадах українських християн – учасників масових протестів. Деякі із цих спогадів багато в чому нагадують спогади авторки «Епізодів Майдану». Першою систематизованою аналітикою на тему взаємодії Майдану і Церкви в Україні стала книга «Майдан і Церква: хроніка подій та експертна оцінка», яка намагається узагальнити те, як трансформувалося ставлення Церкви до Майдану на етапах його становлення, дії, радикалізації і перемоги. Нарешті, слід згадати про книгу російського протестантського соціолога В.А. Бачініна і українського протестантського філософа М.М. Черенкова «Протестантська етика і дух …остмодернізму». В цій оригінальній книзі зроблено першу спробу копнути глибше, ніж простий аналіз фактів і дослідити тему філософського впливу Майдану на Церкву.

Можливо, авторка «Епізодів Майдану» не думала про те, як систематизувати свої теологічні погляди щодо Біблійного вчення про державну владу. Напевно, вона (так само як і я) не здогадувалася, що в постмайданних українських церквах виникне цілий теологічний напрям під назвою «Богослов’я Майдану». Але можна бути впевненим, що вона глибоко вірила, що перебувати на Майдані – це те, чого у той момент від неї хоче Бог. Згаданий у книзі «епізод Майдану» про християнську допомогу безпритульному хлопчику, який втік з дитячого будинку, – це епізод Майдану, який іде паралельно з основною сюжетною лінією – протестом проти влади, – але водночас синхронізується з ним і постає у його фокусі.

Майдан навчив нас солідаризуватися. Майдан спричинився до того, що люди були готові не тільки за заповітом Христа напоїти своїх ближніх чашою води, але і віддати своїм ближнім свої кошти, свої теплі речі, свій час і будь-які інші свої ресурси. Християнський принцип «доброго самарянина», який (на відміну від священика і левита) полишив свої справи, аби допомогти тому, хто цієї допомоги потребує – от головний християнський підсумок Майдану. М.М. Черенков зауважив, що завдяки Майдану українські протестанти багато в чому подолали власну закритість, зацикленість на самих собі і усвідомили, що у скрутні часи українська церква має бути зі своїм народом. У книзі «Епізоди Майдану» бачимо знедоленого хлопчика Стасика, на прикладі допомоги якому вищенаведена теза знаходить своє практичне підтвердження.

В цілому книга «Епізоди Майдану» поряд з вищенаведеними позитивними залишає також і деякі гнітючі враження. Ж. Титаренко не оминає, не приховує і не відбілює певні темні сторони щоденного побуту Майдану, як от: наявність серед протестувальників кримінальних елементів, корупція в українському патріотичному середовищі, грубість і байдужість деяких учасників протесту до інших, а також цілковита зневага державної системи до власного народу. Крім того, стиль книги викликає певне відчуття еклектичності: книгу писано невеликими уривками, між якими відчутні суттєві смислові розриви і які об’єднує тільки те, що усі зазначені епізоди пережила безпосередньо авторка «Епізодів». Книга закінчується не крапкою, а трикрапкою, наочно демонструючи глибоке хвилювання і відчуття авторкою невизначеності того, що ж буде після Майдану. Яким новим епізодом історія допише книгу шанованої авторки? Іловайськ, Дебальцеве, трагедія біля харківського Палацу спорту – все це ще попереду у головної героїні на момент, коли ми перегортаємо останню сторінку її книжки. І ми переживаємо її змагання разом із нею!

Ясна річ, що такий еклектичний стиль – цілковите право автора, і на правах читача я не можу називати еклектичність книжки її недоліком. Одначе маю якесь глибинне відчуття, що «епізоди Майдану» стануть тим каркасом на підставі якого у часи, коли шанована авторка досягне зрілих років, з’явиться фундаментальний мемуарний твір, який буде присвячено не тільки епізодам Майдану, а й епізодам усього життя харківської патріотки, яка вірила у світле майбутнє своєї Батьківщини. Враховуючи масштаб та щиру і безкорисливу віру Жанни у справу, яку вона робить, такий твір може стати черговим автобіографічним здобутком українського патріотичного середовища, на рівні «Лиха з розуму» (В. Чорновіл) або «Я, мені, мене і довкруги» (Ю. Шевельов). Книгою про те, як молода дівчина з української Слобожанщини стала краплею в океані Української Революції – тієї події, яка дала нашій країні перспективу на повноцінне і довготривале існування на політичній мапі світу.

 

Максим Нестеренко,

магістр бухгалтерського обліку і аудиту, богослов,

член української протестантської церкви,

учасник подій Революції Гідності

Новини від блогерів