31 жовтня минулого року розділило життя листоноші з села Дудкин Гай Новосанжарського району на Полтавщині Марини Писанської на «до» і «після».

Того дня вона на велосипеді розвозила односельцям листи й газети, аж раптом її наздогнав і звалив собака, один з двох, яких Світлана Морар випустила на вулицю погуляти, бо двору їм мало. Все відбулося за лічені секунди: Марина тільки встигла побачити перед очима оскал собачої морди й почула хрускіт. Очі залило кров’ю. Вона ще зуміла підвестися й попросила сусідку викликати «швидку допомогу».

Син Марини Юрій зателефонував на «101». Однак розумів, що 35 кілометрів із райцентру Нові Санжари по їхніх дорогах – це не буде швидко. Бачачи, що мама стікає кров’ю, він практично одночасно подзвонив і до старости сіл Крута Балка, Дудкин Гай та Вільний Степ Валентини Прудко й попросив її, щоб приїхали медики з амбулаторії сімейної медицини з Крутої Балки, сподівався, що вони швидше нададуть першу допомогу, бо таки ж ближче – усього 10 кілометрів. Власниця собак телефонувала сімейному лікарю Наталії Сімон, але та відмовилася приїхати, мовляв, то не її дільниця.

Першими – через годину – до Дудкиного Гаю прибули новосанжарські медики. Марину заносили на ношах у «швидку» вже непритомну. І тільки через деякий час після того, як потерпілу відправили, до двору Писанських на службовому автомобілі під’їхала Валентина Прудко.

Випадок був настільки складним – не рівня ЦРЛ, - що після огляду й оцінки ситуації з Нових Санжар Марину Писанську одразу ж спрямували в лор-відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім.Скліфосовського, де, як сказав хірург Володимир Таран, зшили те, що можна було. І на цьому можливості медичної допомоги вторинного рівня закінчувалися. Пластична хірургія – окремий підрозділ хірургії, яким займаються лікарі приватної практики.

У Полтаві є кілька пластичних хірургів, котрі виконують ринопластику носа, але тут потрібна була реконструктивна ринопластика. Вони приходили у відділення, дивилися на понівечене обличчя Марини й тільки розводили руками.

Марина вже втрачала надію, коли з Києва приїхав пластичний хірург Сергій Кийло й після роздумів дав згоду спробувати вирішити її косметичну проблему. Жінку почали готувати до операції у приватній столичній клініці «Лазерван». Пацієнтці повідомили й приблизну вартість операції – понад сто тисяч гривень. Марина була в подвійному шоці: де взяти такі гроші?

* * *

Із 2019 року листонош у більшості селах Новосанжарського району перевели на один робочий день на тиждень, відповідно й зарплатню зменшили до 600 гривен на місяць. Вдумайтеся: 600 гривень на місяць! Але й цьому Марина Писанська була рада, бо у сільській місцевості вже давно просто катастрофа з працевлаштуванням.

Чоловік Андрій працював водієм у ТОВ «Чиста криниця», Але коли у 2013 року Марина вирішила забрати свої 2 гектари для особистого селянського господарства, які раніше по договору оренди здавала у «Чисту криницю», то «розправа» не забарилася: чоловікові не знайшлося роботи в «Чистій криниці». Цю схему всі добре знають: якщо забираєш свою землю, щоб обробляти самому чи передати іншому орендарю, то практично автоматично втрачаєш роботу в «Чистій криниці». Власник підприємства Юрій Лебедин з відступниками не панькається. І це при тому, що в «Чистій криниці» залишилися 16 гектарів земельних паїв Писанських, які вони тільки торік забрали й віддали в обробіток фермеру з Крутої Балки Василю Тихоненку. Така «серьмяжная правда жизни», суворий «закон джунглів», реалії феодалізації України…

Син Марини, 20-річний Юрій Писанський, працював соціальним робітником у Дудкиному Гаю, обслуговував самотніх стареньких пенсіонерів та інвалідів. Після трагедії з мамою постійно був з нею по лікарнях, тому втратив роботу, адже відпуски на кілька місяців йому надати не мали права.

Маринина донька, 18-літня Юля, обрала професію ветеринара, навчається в Полтавській державній аграрній академії на держзамовленні. Найменший, 10-річний Женя, - школяр. Але пільги багатодітної родини (при сплаті за природний газ і електрику) з Писанських зняли, як тільки Юрію виповнилося 18 років. А субсидії їм ніколи й не надавали, бо мають у власності паї.

За кілька днів після інциденту, коли чоловік і діти трохи прийшли до тями, задумалися, де ж дістати гроші на лікування, бо безкоштовна медицина в Україні – то порожня декларація з Конституції. 4 листопада Юра відвіз до старости В.Прудко мамину заяву з проханням до сесії Драбинівської сільради надати матеріальну допомогу на лікування. Це вже були останні дні перебування Олександра Калантая на посаді драбинівського сільського голови. Але Валентина Вікторівна пообіцяла, що питання вирішать позитивно.

Однак спливали тижні, місяць, але ніяких вістей ні з сільради, ні зі старостату не надходило. Маму треба було везти в Київ на операцію і Юрко сам подзвонив до В.Прудко, поцікавився, а що з допомогою? Пані Валентина у відповідь щось промимрила про те, що сесію перенесли, питання ще не розглядали, нічого не ясно. Юнак зрозумів, що надіятися на місцевих владоможців – даремна справа й більше Прудко не турбував.

Єдину виплату, яку отримала Марина Писанська, - 8000 гривень від роботодавця - «Укрпошти», адже її визнали постраждалою під час виконання професійних обов’язків.

* * *

У столичній клініці Марині Писанській 6 годин операцію робили двоє хірургів та двоє асистентів.

-Такого складного випадку в моїй багаторічній практиці, - розповідає пластичний хірург Сергій Кийло, - не траплялося. Кілька разів ми відновлювали кінчики носа, пошкоджені в результаті травм. Але тут не було 80% органу нюху. Мало того, що це само по собі жахливе видовище – людина без носа, але й дихати вона могла тільки ротом. Тож треба було відновити кістку, хрящі, м’язи, жирову клітковину, слизову оболонку. Хрящ узяли з ребра пацієнтки, шкіру – з лоба.

Станом на сьогодні Марині Писанській зроблено вже дві складні операції, за які вона заплатила 150 тисяч гривень. Позичених грошей. Сергій Кийло каже, що незабаром потрібно робити ще як мінімум дві операції, бо частинка хряща й шкіри не прижилися, відмерли.

Реабілітація після операцій – теж тривалий і дороговартісний процес. Після повернення з Києва Марина змушена спочатку щодня, а зараз через день – їздити в Полтаву на перев’язки. Маніпуляції платні, плюс пальне: від їхнього дому до обласного центру – 70 кілометрів.

* * *

Проти Світлани Морар було порушене кримінальне провадження, але згодом перекваліфіковане в адміністративне, адже слідчий вважає, що з боку власниці собаки не було злого умислу, а була лише недбалість: вигулювала пса без намордника й повідка. Американський стафордшир-тер'єр – належить до порід бійцівських собак, тобто, з підвищеною агресивністю, яка, на одностайну думку кінологів, потребує дресирування. Цей же собака, якого С.Морар подарували цуценям, не був навчений навіть простим командам.

Трагедії могло б не статися, якби Світлана Морар зробила висновки з кількох попередніх інцидентів, адже її пес не вперше нападає на людей. Кілька років тому Андрій Писанський катав по вулиці на скутері сина й доньку. З двору Морар вискочив молодий тер’єр і гризнув за ногу Юлю. Прокусив до крові й порвав штани. Власниці зробили зауваження, просили тримати його у вольєрі або на прив’язі, але для Морар – як об стінку горохом. Іншим разом собака накинувся на медсестру, котра поверталася додому. Покусав так, що накладали шви. Однак Морар знову проігнорувала вимоги: вона й не збиралася «ущемлять» свободу свого улюбленця, хай навіть серйозно страждали сусіди й перехожі. Ну не доходили до свідомості жінки такі елементарні речі, тому й трапилося те, що закономірно мало трапитися…

13 січня ц.р. відбулося судове засідання, на якому ухвалено рішення оштрафувати Світлану Морар на 85 гривень та вилучити в неї стафордширського тер'єра. Вона визнає свою вину й телефонувала Марині, питала, скільки треба сплатити. Але жертва собачої толерантності ще не може назвати остаточну суму компенсації, адже попереду ще кілька хірургічних втручань, реабілітація. А розмір морального відшкодування може визначити тільки суд в рамках цивільного позову.

* * *

І як це нерідко буває, проблема однієї людини, маленького українця, як казав колись Віктор Ющенко, яскраво ілюструє моральну деградацію суспільства і державних/самоврядних інституцій. Про те, що «безкоштовна медицина» - фікція, вже згадали: українці витрачають на лікування більше, ніж громадяни заможних розвинених країн. Звучить парадоксально, але це факт. У Конституції України записано, що Україна – соціальна держава. Де-факто, це теж виявляється неправдою, адже держава в особі різних органів і служб навіть не поцікавилася, як живе (точніше, виживає) сім’я, що потрапила в складні життєві обставини і чи потребує вона допомоги. За грудень опалення будинку газом обійшлося Писанським у 2300 гривень. Такої розкоші вони собі дозволити не можуть, тому перейшли на дрова.

Може, проявили співчуття хоча б ті чиновники, які поближче? А хто вже ближче, ніж «рідна» сільрада?

Депутат Драбинівської сільської ради від Дудкиного Гаю, працівник «Чистої криниці» Валерій Ажибулатов (причому, незліченої кількості скликань, наче депутатство є додатком до посади) жодного разу за кілька місяців після трагедії навіть не заїхав до Писанських, не те, що запропонувати якусь конкретну поміч. Глава сім’ї пригадує, як у 2014 році буревій, що пронісся південними районами Полтавщини, зірвав фронтони на їхньому будинку. Але «вічний» депутат В.Ажибулатов, тоді ще бригадир «Чистої криниці» по Дудкиному Гаю, щодня по кілька разів проїжджаючи повз обійстя Писанських, навіть не запитав, чим допомогти, бо в інших сільських радах людям видали кошти на будматеріали. Писанські попросили в Ажибулатова піску для ремонту хати, то він навіть у такій дрібниці відмовив.

Староста, а нині в.о. старости по селах Крута Балка, Дудкин Гай та Вільний Степ Валентина Прудко ставить собі у величезну заслугу те, що вона 4 листопада минулого року прийняла заяву Марини Писанської на матеріальну допомогу. Утім, і по сьогодні сільрада не виділила постраждалій жодної копійки!

Уже відбулося чотири сесії новоообраного складу Драбинівської сільради, але в.о.старости В.Прудко на жодній і словом на заїкнулася, що Писанська просить допомоги.

Новообрані депутати навіть не були поінформовані про цю ситуацію. Припускаю, що й нова очільниця Драбинівської ОТГ Тетяна Лєскова теж не знала. Дізналися випадково, коли донька В.Прудко Людмила Китайгора у Facebook у коментарях до моєї статті на зовсім іншу тему виставила фото заяви М.Писанської, супроводивши його словами про те, як мама «миттєво» виїхала на місце трагедії й потурбувалася про нещасну поштарку.

Знайти телефон потерпілої й з’ясувати, як було насправді й що вона отримала дулю з маком, а не гроші, повірте, справа 5-7 хвилин. Тільки ж навіщо донька виставила компромат на свою ж матір?! Для мене це загадка. Чи сподівалася, що ніхто не стане перевіряти, повірять їй на слово?

А зять В.Прудко Михайло Лук’яненко, котрий працює агрономом у «Чистій криниці», коментуючи тещине мовчання на сесіях, мимоволі оприлюднив її професійне «кредо» (цитую дослівно): «Хіба староста повинна «гавкати» як навіжена на сесії? Ви просто не розумієте, що деякі люди розумніші, ніж інші…» Ось, виявляється, у чому полягає чиновницька мудрість: не висовуватися! Хай інші, дурніші, «гавкають», захищаючи інтереси своїх виборців... Так і до пенсії спокійно доробиш і після пенсії поробиш, отримуючи тільки зарплати 19 тисяч гривень. Про подібну психологію ще у 1883 році російський байкар Михайло Салтиков-Щедрін написав відому байку «Премудрий піскар». Повчально, знайдіть в Інтернеті, почитайте.

Та недарма кажуть, що світ не без добрих людей. Новообрана депутатка Драбинівської сільської ради Ліна Остапченко після виходу новинного сюжету на ТСН («1+1») про складні пластичні операції Марини Писанської з відновлення носа виявила ініціативу: закатала кришкою з прорізаною діркою порожню трилітрову банку й віднесла у магазин "Світанок" у Крутій Балці.

Добрі справи робити зовсім нескладно, якщо маєш співчуття до ближнього.

- Сьогодні горе в Писанської, а завтра в тебе. Ніхто з нас не знає, що з кожним може трапитися через годину, які неадекватні собачники стрінуться тобі на життєвій дорозі, - переконана Ліна Андріївна Остапченко.

За кілька днів мешканці Крутої Балки, котрі приходили скупитися в магазин, пожертвували Марині Писанській 1422 гривні. «З миру по нитці – голому сорочка», твердить народна мудрість. А нині це називається новим словом – «спільнокошт».

Ліна Остапченко передала зібрані гроші доньці Марини Писанської – Юлії. Дівчина від імені всієї сім'ї подякувала крутобалківцям за небайдужість і допомогу, бо для них зараз важить кожна гривня й рада, а трагічна ситуація звела їх і з багатьма хорошими людьми.

Ліна Остапченко вже закатала й залишила в магазині другу трилітрову банку, розповсюдила в соцмережах оголошення про збір коштів на лікування потерпілої. Планує звернутися в різні інстанції про виділення коштів для лікування Марини Писанської.

Людмила Стельмах (Кучеренко), журналістка

Для тих, хто виявить бажання підтримати Марину Григорівну Писанську фінансово. Її картка в «Приватбанку»: 5168 7574 0655 3174.