ПЕРЕДМОВА

Презентую цікавий та не звичайний твір написаний російською мовою. Написаний саме російською, бо в часи СРСР ця мова була офіційною, на ній велися документи, нею заохочували говорити і всіляко її нав'язували, популяризували та робили модною. Цим і пояснюється написання твору саме російською мовою, тому я не став перекладати текст на українську щоб не втратити той дух, який я дуже хочу передати читачам. Це дух часу, ментальності, світогляду, дух думок автора…

Твір під російською назвою «Дрессировщики» - це є маленька книга-записка з елементами щоденника та дисидентської літератури часів самвидаву. Напевно «книга» це скоріше умовна назва, точніше публіцистична стаття. Текст даного твору є не повним, адже частина його втрачена. Тому все, що збереглося і дійшло до нашого часу це кілька рукописних клаптиків паперу, які і вилилися у цю не звичайну публікацію.

Написана вона в 1976 році Іваном Ковальовим, простим робітником з початковою освітою, що пережив голод, пройшов війну. Його батько був людиною, яка сформувалася, ще за часів царського уряду і пережив багато катаклізмів початку буремного ХХ-го століття, який добре пам′ятав часи до радянського періоду. Часи, в яких люди жили за старосвітськими законами в аграрній парадигмі розвитку економіки. 

Даний твір - є результатом роздумів, спостережень, порівнянь та активних розмов з сином про політику в СРСР. Адже син Івана Ковальова в 1970-тих роках, навчаючись в Москві, в університеті, швидко розчарувався в радянській ідеології, побачивши всю її сутність та лицемірство правлячих кіл. 

Автор мріяв з цих записів сформувати книгу, яка б в майбутньому вийшла в світ для широкого загалу. Але на той час, ні про яку публікацію книги не могло бути і мови, адже на дворі стояла «застойна Брєжнєвська епоха».

І ось на 30-му році незалежності, з висоти прожитого та осмисленого, нам варто зазирнути у минуле, очима людини яка тоді описувала своє сьогодення. Тому що, людина ті самі події може сприймати по різному, адже час розставляє все на свої місця. 

В своїх записах, Іван Ковальов підбивав підсумки життя в СРСР на 30-му році після закінчення війни. Адже він сам пройшов війну, і був двічі поранений. Йому хотілося, щоб ті страшні роки його життя не були марними, він дуже боявся розчаруватися в перемозі, адже вона була і його перемогою. 

Все життя Іван Ковальов вважав, що країна не належним чином піклується про ветеранів війни, які від ран і хвороб дуже швидко відходять у вічність. А чиновники день їхньої перемоги приватизували і перетворили на власне свято з елементами пропаганди…

Тому я вирішив втілити мрію автора і опублікувати його книгу для широкого кола читачів. І хоча автор давно уже пішов у вічність але його робота нам послужить. Адже ми зараз живемо на 30-му році незалежності України, і напевно, і нам час озирнутися назад, і підвести свої підсумки не тільки після закінчення війни, а й підсумки з дня незалежності. Для того щоб зрозуміти куди йти далі, і хто ми є насправді. 

Для молодого покоління книга буде корисна тим, що вони побачать не просто академічну розповідь з історії, а просту розповідь про життя того часу і його проблематику. Вони зможуть порівняти сьогодення і тодішню дійсність.

Читаючи книгу варто розуміти дух часу, адже це були часи Брєжнєва, доречі їх називають «ситі часи» адже тоді в 1970-му році був пік економіки СРСР, який з 1975 року почав спадати. Також треба брати до уваги такі фактори, як місце написання (маленьке радянське місто на Полтавщині з усіма витікаючими наслідками), і особу автора (фронтовик, який закінчив школу та курси пічника, а на війні мав тільки військові спеціалізації, після закінчення якої працював робітником, а на момент написання книги працював охоронцем відомчої охорони від міліції у ощадній касі). Також варто згадати, радянську дійсність разом з її пропагандою: треба враховувати, що автор все своє свідоме життя прожив у радянській парадигмі, тому деякі її елементи мали вплив на його світогляд, який як і у всіх жителів СРСР був дуже обмеженим, адже над цим працювала системно радянська система. На час написання книги автору був 51 рік. 

Тому враховуючи ці та інші фактори, а також те, що ми живемо зовсім в іншому світі який стрімко розвивається, ми можемо максимально зрозуміти зміст твору.

Даний твір не міг бути опублікований раніше, адже радянська цензура таке не пропускала, а ще в ті часи могли за такі думки оголосити людину ворогом народу з подальшим переселенням в місця неволі. А в 90-ті роки, теж життя було не простим, тим паче видати книгу паперову було затратною справою, і не кожне б видання взялося за малий тираж, тому ідея про книгу була тільки мрією автора, яку він уже не сподівався втілити… 

Також, слід зазначити, що до подібної літератури потрібно бути готовим ментально. Ті хто мріють повернутися в СРСР, не знають (або забули) все що відбувалося в тоталітарній державі.

А зараз в еру інтернету та сучасних технологій це стало можливим, тим паче цей твір не загубиться в часі, а на довго залишиться на просторах світової мережі. Від ідеї створити паперову книгу я відмовився, адже це ті ж самі причини про затратність та обмежений мій робочий час… Тому проект вийшов онлайн!

Готуючи видання даного твору, моєю метою було показати сучасному читачу, незалежно від віку - радянську дійсність під іншим кутом, з іншої, часом не звичної точки зору. Занурити читача в роздуми про наше життя, а когось навіть у його юність чи молодість. Порівняти сучасне сприйняття радянського часу з тогочасним сприйняттям. Адже вони однозначно різні, хоча можуть бути в чомусь схожими. А також, провести невидиму нитку, що пов′язує час та покоління.

Чудовою ілюстрацією до даної передмови буде вірш сина автора - Віталія Ковальова: 

Від дідівських часів через трави-отави

Йде до мене мій предок, весь сивий, як сніг.

Я зустрівся із ним, коли грала заграва,

Я зустрівся із ним, ніби в світлому сні.

Він нічого мені не сказав, бо й не треба,

Я ж нікому святині дідів не віддам.

Цвіт землі і блакить цього ясного неба

Хай ніколи не сняться моїм ворогам.

……………

Березень 1968 року, м. Карлівка Полтавської області.

Далі буде...

Ілля Василенко, член Національної спілки журналістів України.